 |  |  |
|---|---|---|
 |  |  |
"Найголовніша формула успіху — знання як поводитися з людьми"
(Т. Рузвельт)
Школа №24 - це моя школа! Моя тому, що в ній я працюю 26 роки, бо я знаю та відчуваю її кожною клітинкою!Своєю роботою я намагаюся зробити так, щоб кожен з моїх учнів і їх батьків міг також з гордістю сказати: «Це моя школа! Моя вчителька! Я їх люблю! »
Я працюю з дітьми, і це справжнє щастя, задоволення, творчість і самовираження. Але одночасно з цим - величезна відповідальність і праця, помножені на терпіння і взаємна повага. Щодня відкриваю шкільні двері і заходжу до класу. Знову дзвенить дзвінок і до мене звертаються погляди моїх учнів. Їх ясні, добрі, цікаві очі оцінюють кожен мій погляд, жест, вчинок. Вони багато чого очікують від мене! ..
Я не просто вчитель! Я – перший учитель! Ви коли-небудь бачили, як вперше в школу заходить першокласник? Це розкриті очі в захваті від нового, незвіданого і таємничо вабить. Ці величезні очі дивляться на тебе з надією, що ти їм станеш не тільки вчителем, а й дуже хорошим другом. І ось цей першокласник боязко, трохи дихаючи, простягає тобі свою крихітну ручку. Він довірився тобі!
У класі дітей багато і які ж вони всі різні! Мені першої батьки довіряють своїх дітей і саме від мене залежить, як діти і їх батьки будуть ставитися до школи.
Я вчу дітей, а вони вчать мене ... щирості, відкритості, безпосередності. Щоб мати право вчити, треба постійно вчитися самому. І я вчуся! Навчаюся у колег, у своїх батьків, у дітей ...
Спілкування з дітьми дозволяє мені залишатися в душі дитиною. Девіз моєї роботи «Найцікавіше і цінне в цьому світі людська особистість», тобто в повному обсязі разом, а кожен. Василь Олександрович Сухомлинський писав: «У душі кожної дитини є невидимі струни. Якщо зачепити їх вмілою рукою, вони красиво зазвучать». Ось і я намагаюся розглянути ці «невидимі струни» у кожній дитині ...
Я переконана, що немає дітей, які нічого не вміють і нічого не хочуть. Є дорослі, які не вміють і не хочуть розуміти дітей. Тільки ми можемо зблизити батьків, дитячий колектив і школу!
Згадуючи свої, ще зовсім невпевнені, перші «кроки» у дорослому житті в 19 років після навчання в Красноарміійському педагогічному училищі, мріяла стати хорошим учителем, справжнім другом, другою мамою для учнів. Я сподіваюся, що моя мрія збулася!